|
Тигран ОВАННІСЯН: Громадянську позицію журналіста формує біль від ран на тілі його народу
Ігор ЧУБ
Рівно п’ять років тому, у січні 2007-го, убили редактора стамбульської газети «Агос», вірменина Гранта Дінка. Він став останньою жертвою «Списку 24 квітня» — реєстру вірменської інтелігенції, що загинула внаслідок обстоювання права свого народу на самоідентифікацію. Громадянську позицію Дінка, вірменина походженням, сформував саме біль від величезної рани на тілі його народу. Журналіст ототожнював себе також і з народом Туреччини, проте заперечував (інколи вкрай різко) офіційну турецьку версію, згідно з якою причиною масової загибелі вірменського населення османської Туреччини 1915-го стали тяготи Першої світової війни й озброєні зіткнення всередині країни, а не цілеспрямоване знищення. Юний турецький фанатик Огюн Самаст, щоб помститися, розстріляв Дінка біля входу в редакцію «Агоса». «Такі злочини применшують все людство», «Ми віддали землі найбезстрашнішого героя за 90 років» — співчуття такого змісту отримувала редакція «Агоса» не лише від вірмен, а й від турків.
Через два з лишком роки після вбивства Дінка голови зовнішньополітичних відомств Вірменії й Туреччини підписали протоколи «Про розвиток двосторонніх відносин» і «Про відновлення дипломатичних відносин», які Анкара розірвала ще 1993-го року у зв’язку з азербайджано-вірменською війною в Нагірному Карабасі.
Про те, чи змінило вбивство журналіста Гранта Дінка вірмено-турецькі відносини, про інформаційні процеси на пострадянському просторі, про трагічні сторінки українського й вірменського народів «День» розмовляє з головою журналістського об’єднання «Асоціація іноземних кореспондентів Вірменії» Тиграном ОВАННІСЯНОМ.
— Вірменська й турецька інтелігенція з болем відреагували на вбивство журналіста Дінка. Чи стала ця єдність у поглядах на злочин проти свободи слова однією з причин дипломатичного зближення між Анкарою і Єреваном?
— Навряд чи. Підписання тодішніх протоколів було продиктоване насамперед Сполученими Штатами Америки й низкою європейських країн. Анкара теж мала свої причини підписати протоколи. Із заявою про наявність дорожньої карти МЗС двох держав виступили 22 квітня 2009 року, тобто саме напередодні Дня пам’яті вірменів, загиблих в османській Туреччині. Так Анкара спробувала запобігти визнанню геноциду країнами світової спільноти, а також політизації подій 1915 року в османській Туреччині у щорічному виступі президента США. І Барак Обама у своїй промові 24 квітня поняття «геноцид» так і не використав. Сполучені Штати і країни Європи, які мають економічні — нафтогазові і транзитні — інтереси на Близькому Сході, бачать регіональним лідером саме Туреччину. Власне кажучи, вибір у них був невеликий, адже непередбачуваний ісламський Іран ніяк не може бути спільником Заходу у проблемному регіоні.
|
